Відпустка «незамінному» працівнику

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Тобто принаймні 14 днів щорічної відпустки працівник повинен узяти однією частиною, а от частину, що залишилася, він, за своїм бажанням та за згодою роботодавця, може «вибирати» хоч і по одному дню.

Оскільки тривалість відпустки згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 504 розраховується у календарних днях, то за будь-яких умов на 14 днів «неподільної» частини щорічної відпустки буде припадати при п’ятиденному робочому тижні чотири вихідних — тобто з робочих днів залишиться лише 10. А на цей час вже доведеться або обійтися без цього працівника, або доручити виконання його обов’язків на цей період іншому працівникові. Якщо ж зі співробітників підприємства ніхто не може замінити працівника, який має піти у відпустку, то, як варіант, можна на час відсутності основного працівника (тобто на час його перебування у відпустці) прийняти на роботу сторонню людину за строковим трудовим договором. При цьому в наказі про прийняття на роботу бажано строк закінчення трудового договору не визначати конкретною датою, а прив’язати його до виходу на роботу основного працівника (адже той може захворіти і в той день, коли він мав стати до роботи, на роботу не вийти, а попередити роботодавця про те, що в нього відкрито листок непрацездатності).

Порада від «Консультанта Кадровика»